Ви даруєте одному квитки в театр, а він незадоволений місцями в залі. Чи допомагаєте колезі написати статтю, але їй не подобаються приклади, які ви вибрали. І ви рано чи пізно починаєте шукати відповіді на запитання: а чи варто взагалі щось робити для тих, хто у відповідь навіть не говорить спасибі? Чому ці люди завжди шукають підступ у всьому, що для них роблять? У чому причина їх нездатності бути вдячними, як це пов’язано з надією і щастям і чи можна перемогти вічне невдоволення?
Невдячні і нещасні
Ви скасували плани, щоб підтримати друга, який сам попросив вас про це. Допомога далася вам нелегко, і ви очікували, що вас хоча б подякують, надішлють лист або СМС. Але ні – пішла абсолютна тиша. Коли ж він нарешті відповів через кілька днів, написав він зовсім не те, чого ви чекали.
Ви підвезли приятельку додому в дощовий день. Біля під’їзду припаркуватися не змогли: просто не було місця. Довелося висадити її на іншому боці вулиці. Виходячи з машини, вона зло подивилась на вас і грюкнула дверима. Не подякувала, а при наступній зустрічі ледь привіталася. І тепер ви в подиві: здається, потрібно вибачитися, але за що? Що ви зробили не так?
Як можна пояснити той факт, що вину відчуваєте ви, хоча це вас не подякували? Чому деякі настільки вимогливі і піднімають планку так високо, що ми ніколи не можемо їх задовольнити?
Невдячність стає частиною особистості, але незважаючи на це, людина при бажанні може змінитися.
Шарлотта Вітвліет з коледжу Хоуп в Мічигані разом з колегами з’ясувала, що деякі люди просто не можемо бути вдячними. Дослідники визначають здатність висловлювати подяку як глибоку соціальну емоцію, яка «народжується з усвідомлення, що ми отримали щось цінне від того, хто надав нам послугу».
Якщо подяка – риса особистості, значить, невдячна людина не відноситься з вдячністю і до самого життя. Як правило, такі люди хронічно нещасні. Постійне невдоволення не дозволяє їм побачити, які подарунки підносить їм життя і навколишні. Неважливо, чи хороші вони в своїй професії, красиві, розумні – вони ніколи не бувають по-справжньому щасливі.
Як показало дослідження Вітвліет, люди з високою здатністю до подяки сприймають міжособистісні конфлікти не як провали, а як можливості росту, з яких вони отримують уроки. А ось ті, хто вічно всім незадоволений, налаштовані шукати недоліки в будь-яких вчинках. Ось чому невдячна людина ніколи не оцінить вашу допомогу по достоїнству.
Небезпека полягає в тому, що люди, які не здатні відчувати вдячність, вважають самоціллю показати іншим, що ті вчинили погано по відношенню до них.
Для початку варто уявити, що ті, хто намагається допомагати таким людям, раптом втомляться постійно бути милими. Їм це в якийсь момент просто набридне. Невдячність викликає відповідну невдячність, тоді як в нормальних відносинах люди допомагають і дякують тих, хто чинить так само по відношенню до них.
Як навчитися говорити «дякую»
Що запускає цей механізм? У пошуках відповіді на це питання вчені вивчили фактори, які можуть підвищити здатність відчувати вдячність. Вони випробували різні методи: і «підрахунок подяки долі», і написання подячних листів, і ведення «щоденника подяк». Виявилося, що самопочуття і самовідчуття у тих, хто брав участь у випробуваннях, покращилися через проходження нової позитивної моделі, яка безпосередньо пов’язана з почуттям вдячності.
Чи може розвиток здатності до подяки вплинути і на здатність … сподіватися? На відміну від подяки, яка пов’язана з негайним отриманням нагороди, надія – «позитивне очікування отримання бажаного результату в майбутньому». Хронічна нездатність відчувати вдячність впливає не тільки на можливість побачити гарне в минулому, а й на віру в те, що можна отримати нагороду в майбутньому. Простіше кажучи, люди не чекають, що інші поставляться до них добре, тому перестають сподіватися на краще.
Схильність до подяки може стимулювати здатність сподіватися на краще і бути щасливим. Встановивши це, вчені провели ряд досліджень, в процесі яких учасників розділили на дві групи. Члени першої групи повинні були докладно описати, чого саме хочуть домогтися в майбутньому, хоча і не можуть контролювати процес досягнення мети. Вони повинні були розповісти про випадки з минулого, коли сподівалися на щось і воно сталося.
Інша група згадувала і описувала ситуації з точки зору отриманого досвіду. Які уроки вони винесли, які кроки зробили, щоб отримати бажане, виросли вони духовно, стали сильніше. Потім їм потрібно було вказати, кому вони вдячні і за що.
Виявилося, що схильність відчувати вдячність була вище у тих, кого попросили написати про досвід подяки. В цілому експеримент показав: змінитися цілком реально. Люди, які завжди знаходять недоліки в тих, хто намагається їм допомогти, можуть навчитися бачити хороше і говорити за нього спасибі.
Крім того, дослідники з`ясували, що швидше за все, люди, що не уміють завдячувати, ще в дитинстві отримали негативний досвід: сподівалися на когось, але не отримали допомоги і підтримки. Такий патерн закріпився, і вони звикли ні від кого не чекати нічого хорошого.
Постійне повторення зв’язки «негативні очікування – негативні наслідки» призводить до того, що цим людям перестають допомагати навіть близькі, адже зовсім не хочеться робити щось тому, хто все одно не буде радий допомоги, а то і зовсім відреагує образою або агресією.
Задоволеність залежить від того, як люди поводяться один з одним. Навчитися подяки можна, головне – виявити і визнати проблему. І почати говорити «спасибі».
